Долинська центральна публічна бібліотека

Що не кажіть, а люблять українці співати… Та й не дивно, бо українська пісня – диво дивнеє, частина духовного життя нашого народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. В кожній пісні відчувається українська душа, українська вдача, віра, надія й любов. Пісня єднає людей духовно, несе заряд енергії, добра та любові, стирає кордони, розповідає світові про велич нашого співучого народу.
Неможливо переоцінити значення української народної пісні. Невіддільна від життя, задушевна, розлога, проста – народна пісня вражає тонким ліризмом, багатством поетичного тексту, хвилюючою розповіддю про минуле і сучасне і неперевершеною мелодійністю. У ній, як в українській вишиванці, переплелися смуток і радість, зустріч й розлука, любов і ненависть, радість і горе, гнів і ніжність.
Слухаючи українську пісню, забуваєш про плин часу. Саме так сталося під час літературно-музичної години «Чари української пісні», яка відбулася 24 травня в день слов’янської писемності і культури на засіданні клубу «Золота осінь». Чому саме в цей день? Завдяки солунським братам, Кирилу і Мефодію, слов’яни першими серед європейських народів здобули право говорити, писати і, звичайно, співати рідною мовою. Що не кажіть, а першим було слово! І прийшло воно до нас ще із материнською колисковою піснею, тихою казкою, доброю ласкою…
Учасники заходу були зачаровані розповідями про творців українських пісень, які стали народними («Ніч яка місячна, зоряна ясная», «Гуцулка Ксеня» та інші), кожною піснею, про яку йшла мова, відчули насолоду від її багатющих мелодій, широти й краси образів, чарівної сили, що викликає в душі найтонші асоціації, почуття, ностальгію… і, звичайно, співали, бо як кажуть в народі, де три українці, там вже хор. Поза їх увагою не лишилась жодна з пісень. Розмаїття українських пісень вражало: історичні («Їхав козак за Дунай»), ліричні («Ой, не світи, місяченьку»), жартівливі («Як жінки чоловіків продавали»), колискові, романси («Не питай, чого в мене заплакані очі»)… А ще звучали наші рідні коломийки. Їх співали практично всі присутні, бо знають їх багато: «Як почую коломийку, або заспіваю, То здається, що літаю по рідному краю».
«Рядки пісні пробуджують стільки теплих почуттів, що хочеться їх пережити ще не один раз», – так говорили присутні. І продовжували співати вже і після заходу, за горнятком міцного чаю. А збірники пісень із книжкової виставки «Пісенні скарби України» допомагали згадувати призабуті пісенні скарби та відкривати незнані.
Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так нам від Бога дано і в тому сила ментальності українського народу. Було заборонено мову, щепили до нашої культури те, що їй зроду-віку не властиве. Але нація збереглася. І чи не завдяки тому півмільйонному пісенному вінку, котрим заквітчана Україна – єдина держава в світі, яка має таку багату пісенну спадщину.
В українській пісні наше життя! Вона проходить крізь довгі століття, щоб сьогодні причаровувати переливами дорогоцінних самоцвітів… І у пам’яті зринають пророчі слова Тараса Шевченка:

Поділіться своєю думкою