До Лолина! До Ольги! До життя!
(160 років від дня народження Івана Франка)
Життя і творчість Каменяра були надзвичайно тісно пов’язані з Прикарпаттям, зокрема з Долинщиною. В наш край його привела любов до подорожей, до природи. У 1874 р. учень сьомого класу Дрогобицької гімназії вперше не поїхав додому на літні вакації пасти худобу та косити сіно, а прийняв запрошення отця Михайла Рошкевича погостювати в с. Лолин. Залізницею дістався до Стрия, а звідти на Бубнище, Тисів, Церківну, Мізунь, Велдіж (тепер Шевченкове) йшов пішки до невеликого гірського села. Після короткого перебування у Лолині Франко повертається додому, на цей раз через Велдіж, Пациків, Новоселицю, Княжолуку, Гошів, Болехів, Моршин, Стрий.
Від того часу Лолин перестав бути для нього звичайним селом. Він покохав Ольгу, красуню і розумницю, сестру свого гімназійного товариша Ярослава Рошкевича. Покохав уперше у житті. Того ж року в Лолин попливуть його перші несміливі листи, повні юнацької щирості та сором’язливості. Але не судилося… Батько Ольги, наляканий арештом Івана Франка у 1877 р. та обшуком у плебанії, відмовив йому в заручинах. Для закоханих Ольги та Івана Лолин відтепер стане лише болючою згадкою. Туга і жаль, розбиті мрії виллє поет у своїх «Картках любові», біль за Ольгою, за втраченим коханням вдарить чарівними струнами в “Зів’ялому листі”. Сьогодні історія кохання Ольги Рошкевич та Івана Франка висвітлена в лолинському музеї, який було створено 1981 р.
У Лолин письменник приїжджав протягом 1874-1879 рр. У цьому селі Іван Франко написав оповідання “Вугляр”, “Лесишина челядь”, “Два приятелі”; вірш “Галаган”. На основі місцевого варіанту “Пісні про шандаря” створив згодом драму “Украдене щастя”. На основі лолинських етнографічних записів І. Франко підготував статтю «Жіноча неволя в руських піснях народних».
Влітку 1876 р. Іван Франко із студентами Львівського університету здійснив подорож Карпатами. До Долини група студентів приїхала поїздом. З Долини через Пациків вони помандрували до Мізуня (тепер Старий Мізунь), куди їх запросив студент Іван Петрушевич. Того ж самого дня зайшли до Велдіжа, гостювали у домі Хризанта Колянківського, вуйка Івана та Клима Охримовичів – учасників цієї мандрівки. Звідтіля вибрались до Лолина, потім організували поїздку на кількох фірах до села Сенечів, де священиком тоді був рідний брат Івана та Клима – Юліан Охримович. До участі в прогулянці були запрошені молоді дівчата з навколишньої сільської інтелігенції, а серед них Ольга та Михайлина Рошкевич. По дорозі в Сенечів товариство зупинилось у с. Людвиківка (тепер Мислівка). Враження від побаченого на парових тартаках Людвиківки лягли в основу оповідання про долю робітника-заробітчанина з болючою назвою “Сам собі винен”. З Людвиківки мандрівники поїхали через Вишків до Сенечова, де вони гостювали кілька днів.
Неодноразово бував Іван Франко в Болехові (1875-1891 рр.), де працював нотаріусом товариш Франка по Львівському університету В. Левицький, в домі якого Франко був бажаним гостем. Часто бував Франко і в домі відомої письменниці Наталії Кобринської. Український географ, педагог Григорій Величко, чоловік сестри Н. Кобринської, згадував, що Франко у Болехові був «своєю людиною».
У повісті “Петрії і Довбущуки” Іван Франко використав почуті оповідання і легенди про опришків, описав Гошівську гору, монастирську бібліотеку та Болехівську рівнину.
Був письменник неодноразово і в місті Долині, звідкіля пішки йшов до Лолина.
21 серпня 1884 р. у Долині відбулося перше повітове віче, на якому Іван Франко виступив з доповіддю “Як нам організуватися, щоб видобутися з теперішньої нужди”.
На Долинщині гідно оберігають все, що пов’язано з іменем Великого Каменяра. Доказом цього є два пам’ятники Іванові Франку.
15 травня 1956 р. до 100-річчя від дня народження поета на місці хати Рошкевичів у центрі села, поруч із церквою св. Михаїла, відкрито пам’ятник Каменярові (авт. А. Мацієвський). На постаменті було викарбувано слова із віршів Франка:
Я є мужик, пролог не епілог”.
У 1986 р. пам’ятник замінили на нове погруддя з кованої міді на високому отинькованому постаменті (автор Я. Чайка). Один з найкращих в області пам’ятників Іванові Франку відкрито у жовтні 2004 р. у селищі Вигода. Його відкриття приурочено до 120-річного ювілею від дня заснування населеного пункту. Автор П. Штаєр відтворив у міді динамічну постать поета у вишиваній сорочці, з накинутим на одне плече плащем, що розвівається на вітрі.
У Лолині в 1981 р. створено кімнату-музей І. Я. Франка. В її експозиції демонструються фотографії письменника, його братів Захара та Онуфрія, сестри Юлії, родинної хати у Нагуєвичах, фоторепродукції картин художників О. Кульчицької „Іван Франко слухає пісні матері” та Л. Левицького „Малий Іван Франко у кузні батька”. Серед експонатів є фотокопії свідоцтва про закінчення школи, світлини І. Франка з товаришами під час навчання у Дрогобицькій гімназії, копія протоколу іспитів. Про початок творчої діяльності розповідають примірники журналів „Дзвін” і „Молот”, які письменник видавав разом з Михайлом Павликом, фотографії однодумців і колег по роботі І. Белея, М. Павлика, О. Терлецького, М. Драгоманова. Відвідувачі можуть також оглянути фотокопії обкладинок книжок Каменяра, які були написані у Лолині: „Галицькі образки”, „Жіноча неволя в руських піснях народних”, „Лесишина челядь”.
Почесне місце в музеї займають побутові речі родини пароха Лолина Михайла Рошкевича, фото його дітей Ольги, Михайлини, Ярослава з товаришами І. Франком та І. Погорецьким.
Первісно музей знаходився у школі. У серпні 2004 р. експонати перенесли у приміщення новозбудованого Будинку культури.
З 1993 р. в останню неділю серпня у Лолині проводиться традиційне свято ліричної Франкової поезії, яке у 2002 р. набуло статусу обласного.
«Село Франкової любові і печалі…»
Де верх задивився на світ цей здивовано й голо, –
Іван завітав до Рошкевича в гості колись,
І цим знаменитий на Бойківськім терені Лолин.
Щоб живі джерела в пустині безпам’ятства, байдужості не замело пісками, народжуються ті, хто має їх розкопати. Не один рік Іван Гачка, автор цієї книги, збирав матеріали в архівах, записував спогади від старожилів. Сторінки історії України, події світових воєн – все це органічно поєднано з долею невеликого села, що на Долинщині, з його людьми, які мають глибокий корінь свого роду і вміють берегти родинне вогнище, традиції, одвічний потяг до прекрасного.
У книзі велику увагу приділено перебуванню Івана Франка в Лолині, драмі кохання поета і дочки лолинського священика Михайла Рошкевича, його сумному фіналу – весіллю Ольги та Володимира Озаркевича.
В книзі подано біографії роду священиків М. Рошкевича, Й. Охримовича, А. Лукомського, Т. Депутата та інших. Багато сторінок присвячено вчителям, просвітянам, які свою доброчинну діяльність, мудрість поклали на вівтар України.
Автор вживає архаїзми, діалектизми, від чого мова книги стає більш колоритною, живою.
1874 року учень сьомого класу Дрогобицької гімназії Іван Франко вперше не поїхав додому на літні вакації, а прийняв запрошення отця Михайла Рошкевича погостювати в селі Лолин. Від того часу Лолин перестав бути для Франка звичайним селом. Він покохав Ольгу, красуню і розумницю, сестру свого гімназійного товариша Ярослава Рошкевича. Покохав уперше у житті. Про ті роки, пам’ятні місця, які залишились від того часу, коли бродили закохані Ольга Рошкевич та Іван Франко, і розповідає ця книжка.
Громадська і творча діяльність, особисте житя Івана Франка тісно пов’язані з історією та культурою Прикарпаття. Знайомство великого Каменяра з нашим краєм бере свій початок із бойківського села Лолин, де він неодноразово бував у 1874-1876 роках. У серпні 1981 року з нагоди 125-річчя з дня народження письменника відкрито музей. Путівник ознайомить з експозиціями музею.
Моє найперше втрачене кохання.
«Тричі мені являлася любов». – так скаже в однойменному вірші Іван Франко. Згодом він назвав імена жінок, які за свідченням поета, мали значний вплив на його життя і творчість: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська. Автор уважно і делікатно простежує в книзі духовний світ кожної з них, драматизм стосунків між ними і Франком.
Роман “Терен на шляху” охоплює життя поета з раннього дитинства до 1880 року, відображає період його молодості та змужніння. Письменник поступово веде читача життєвим шляхом свого героя, розкриває його духовний світ. Одну з сюжетних ліній становлять взаємини Івана Франка з 0льгою Рошкевич. П. Колесник показав трагедію високих людських почуттів. Однак ні особиста драма (Ольгу видають заміж за Володимира Озаркевича), ні переслідування влади не зламали духу поета.
Драма «Терен на шляху написана за мотивами однойменного роману Петра Колесника. Вона відображає юнацькі роки Івана Франка, початок його поетичної творчості та революційної діяльності, а також перше кохання до Ольги Рошкевич.
Лолинський жмуток творчості І. Франка
Уже понад сто років розвіюються «листочки зів’ялі» ліричної драми Івана Франка. Та час не ослабив читацького інтересу й уваги літературознавців до неї. В чому ж полягають притягальна сила і мистецька своєрідність збірки, що обертають колір пожовтілого листя у нев’янучі шати української поезії? Це питання досі залишається відкритим, бо справжні твори мистецтва тому й живуть у поколіннях, що кожне з них прочитує їх по-новому.
Поетична збірка, що належить до вершинних явищ світової лірики, надрукована мовою оригіналу та в перекладах польською і російською.
Драма “Украдене щастя” була створена 1891 року на основі народної “Пісні про шандаря”, яку записала сестра Ольги Рошкевич Михайлина. Драмі судилася невмируща слава: ось уже друге століття не сходить вона зі сцени провідних театрів не тільки України, а й усього світу. Це драма з сільського життя. За жанром – соціально-психологічна драма. У ній показано глибоку правду про гірку долю людей галицького села 70-х pp. ХІХ ст.; поставлено питання про суспільно-політичні причини страждання народу; змальовано трагедію особистого життя трьох головних персонажів, у яких украдено щастя. Хто ж украв щастя Анни, Михайла, Миколи? На це питання дає відповідь зміст п’єси, внутрішній світ її героїв.
«З Франком сьогодні Лолин розмовляє…»
І в’ється Свіча – наче спогадів світлий рушник.
Й пливе з нею час, як завше: не знаючи втоми…
«З горіха зерня» – це літературно-художній альманах, присвячений 20-річчю свята ліричної Франкової поезії в Лолині. До альманаху ввійшли твори понад сорока авторів, які в свій час були учасниками цього літературно-мистецького свята, це – як відомі письменники, так і молоді літератори, науковці, журналісти, працівники культури, громадські діячі.
Книга складається з трьох розділів: поезія, проза і публіцистика, фотодокументалістика. Видання розраховане на тих, хто цікавиться життям і творчістю великого Каменяра, сучасним літературним процесом краю.
“Столиця Франкового серця” – літературно-художній альманах, який складають твори письменників, журналістів, молодих та юних літераторів, котрі брали участь у святах ліричної Франкової поезії у бойківському селі Лолин, де не раз бував великий Каменяр. Це є перша спроба організаторів свята закарбувати його на сторінках книги, ознайомити читачів з творами тих авторів, які тут виступали.
Поряд з поезіями громадянського та інтимного змісту друкуються наукові та дослідницькі статті про життя, літературну і громадсько-політичну діяльність письменника.
«Хтось добрим словом і мене згадає…»
Це вся Україна соборна, єдина.
Де гори Карпати, де хвилі Дніпрові –
Усюди живуть спадкоємці Франкові.
Основна тематика книги – показ Івана Франка – могутнього Каменяра, титана духу і праці в новій іпостасі як великого подвижника української ідеї, невтомного борця за національне і соціальне визволення, який передчасно згорів у цій борні.
Користуючись книжкою, як путівником, можна пройтися Франковими стежками, щоб глибше пізнати велич генія. Багато уваги приділено його драмі нерозділеного кохання.
Про нашого одного з найбільших мислителів і письменників Івана Франка написано дуже багато. Однак на сьогодні найцікавішими є біографічні дослідження відомого франкознавця Романа Горака. Книга «Де верхи взносить наш Бескид гордий…» – це розповіді про людей і події на Болехівщині, які пов’язані з Іваном Франком.
В центрі оповідей – дві постаті: Богдар Кирчів, священик, письменник, відомий як автор популярної пісні «Крилець, крилець…», та Наталя Кобринська, відома письменниця й громадська діячка, хресна старшого сина Івана Франка Андрія.
Свого часу Іван Франко переконував, що збірка «Зів’яле листя» написана під емоційним впливом від прочитання щоденника самогубця, який не зміг пережити нещасливе кохання. Чи можна було вірити Франкові, що до написання інтимних поезій, які спровокували гострі літературні суперечки, непорозуміння між ним і критикою, причетні чужі переживання, а не його особисті? Хто та незнайомка, яку покохав ліричний герой і взаємності якої не знайшов? Ім’я її так і не було відкрито – Франко вмів зберігати таємниці.
Після його смерті одні претендентки на титул героїні збірки зголошувалися з власної волі, інших називали дослідники. Та всі розуміли, що то були не вони. А на неї ніхто не міг і подумати…
У повісті-есе «Твого ім’я не вимовлю ніколи» Роман Горак переконує, що все-таки то була Вона.
Гриневичева К. Зустрічі з поетом : [спогади] / К. Гриневичева // Качкан В. Хай святиться ім’я твоє / Володимир Качкан. – Львів, 2004. – Кн. 6–7. – С. 270–276.
Книга запрошує читача наблизитися через тексти письменника та розлогі статті Тамари Гундорової до пізнання душевної історії живої особистості Франка–творця, людини. Авторка вибрала найвиразніші сигнали життєтворчості Франка, які поет подав із найглибших шарів свого внутрішнього переживання. І символична автобіографія Івана Франка, і рефлексійні “зазирання” в дзеркалля духу, і поривання вияснити психоемоційну природу співіснування в одній особі різних іпостасей–двійників, і провіщення майбутнього, і вираження тогочасних суспільних і духовних проблем свого народу, і осмислення своєї духовно–провідницької місії – це та багато іншого, того, що закодовано у феномені Франка, відкриється тим, хто розгорне цю книгу й забажає збагнути таємницю величі письменника–генія.
Книга містить інсценізації творів Івана Франка.
У книзі уперше в франкознавстві стисло подано «майже всього Франка». З неї дізнаємось багато маловідомих і ще не відомих навіть фахівцям фактів з життя та діяльності Івана Франка.
Вміщено близько 120 документальних фотографій, запозичених з використаних джерел та з домашнього архіву автора.
У виданні найбільш повно представлено спогади широкого кола громадських і культурних діячів Західної України і Наддніпрянщини кінця ХІХ – початку ХХ століття, рідних, близьких і знайомих Івана Франка, у яких міститься багатий і цікавий матеріал про життя та діяльність великого Каменяра.
Сверстюк Є. Франко : поема / Євген Сверстюк // Дзвін. – 2006. – № 9. – С. 135–137.