Долинська центральна публічна бібліотека

Стежина зболеного серця

(160 років від дня народження Ольги Рошкевич, перекладачки, збирачки фольклору, нареченої Івана Франка)

Штрихи до портрета

Мить, закарбована в світлинах

Література про життя Ольги Рошкевич

Інтернет-ресурси

Хто ця жінка, що надихнула Івана Франка на таку щемливо-прекрасну інтимну лірику? Хто ця жінка, що надихнула поета написати журливі пісні «Зів’ялого листя», які народжувались з великої любові та великого смутку. Її ім’я – Ольга Рошкевич, чарівна, освічена й талановита бойківчанка з гірського Лолина, перше кохання Івана Франка, яке він проніс крізь усе життя.
Ольга Рошкевич народилася у с. Угорники біля Станіславова 11 лютого 1857 р. в родині греко-католицького священика Михайла Рошкевича та Марії Руденської. У сім’ї отця Михайла було четверо дітей: Ольга, Ярослав (1858), Михайлина (1859), та Богдан (1872), який помер у восьмирічному віці. Родина о. Михайла на парафію в с. Лолин переїхала в 1864 році. Брата Ярослава віддали на навчання до Дрогобицької гімназії, там навчався й Іван Франко. Оскільки наука давалася Рошкевичеві-молодшому важко, вчителі запропонували батькові найняти репетитора Івана Франка. Михайло Рошкевич скористався порадою вчителів гімназії, які називали Франка «надзвичайно здібним і порядним учнем». Іван Франко почав давати уроки математики та грецької мови своєму приятелеві Ярославу Рошкевичу. Грошей за свої послуги він не брав, тож Михайло Рошкевич запросив Івана в гості до Лолина. І 1874 року Іван Франко вперше не поїхав додому косити сіно, пасти худобу, а залізницею добрався до Стрия. Вже звідти, закинувши вузлик із деякою одежиною та книжками на плечі, йде до Лолина – невеликого гірського села, відірваного від решти світу гірською річкою Свічею та лісами. Першою прихід гостя помітила Михайлина Рошкевич: «Вразило мене його вбрання; і так, як нині, ще бачу його в чорнім довгім сюртуці, в кряцястих штанях, в чоботях з довгими халявами, а від того вбрання відбивав чорний м’який капелюх з широкими крисами. Ще мене дуже вразила на плечі палиця з пакунком в кряцастій хустці. Уявила собі, що він дуже бідний». Всі канікули (вакації) Франко пробув у Лолині, вперше він відпочивав: займався улюбленими справами – плів сіті, ловив рибу та ходив по гриби.
Іванові Франкові було 18 років, Ользі Рошкевич – 17, коли вони вперше зустрілися. Від того часу він залишив своє серце у Лолині… У вересні, приїхавши до Дрогобича, Франко напише перший лист до Ольги. Відтоді розпочнеться їхнє листування з перервами на більш ніж 20 років.
У листах до Ольги Рошкевич він писав: «Я від осьмої кляси до другого року філософії вздихав, мучився і кляв сам на себе, щоб сказати Вам одно «ти», почути ваше «люблю», обняти, поцілувати Вас…»; «Певне, покажусь вам може нудним, нетовариським, потайним, або, кажуть, німим і дурним, – але судіть самі: я не отримав майже жодного виховання, не зазнав жодної повної любові та дбайливого відношення батьків, – чужий і самітний між чужими людьми, так я виріс. Я не мав жодного товариства, я не жив із ніким, хіба що з моїми книгами. Щойно минулого року, коли я познайомився з вашим братом, відкрився широкий світ перед моїми очима, стало ясніше переді мною… Ось я побачив Вас…».
Ольга Рошкевич була освічена жінка, отримала добру домашню освіту, володіла німецькою і французькою мовами і на прохання Івана Франка погодилася перекладати твори Золя, записувати місцевий фольклор, займатися літературою та самоосвітою. Франко зачастить до Лолина. Привозитиме книжки, прогресивні видання для Ольги і Михайлини, подарує книжечку «Фауст».
До лютого 1876 року Франко писатиме листи до Ольги німецькою мовою. Він часто згадує дні перебування у Лолині, згадує найкращі хвилини в його житті, проведені з Ольгою. Він пише, що вона – його муза. Нарешті настав день, коли Ольга сказала «коханий». Відтоді в листах вона почне підписуватись «Твоя наречена Ольга». «Ти підписуєшся моєю нареченою. Серце моє…», – відписує Іван Франко. Ользі Рошкевич («Надежде» – таким був літературний псевдонім Ольги) присвятив Іван Франко і свою першу збірку «Балади і розкази», видану у Львові 1876-го року. Він ділився з нею кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом. На День ангела Ольги пише віршовану присвяту німецькою мовою. Клянеться Ользі, що де б він не був, вона «завше зостанеться провідною зорею» його діянь, метою, до якої «прагне своєю працею, вірністю і чесністю».
На початку лютого 1876 року Іван Франко і Ольга Рошкевич зустрічаються у Львові. Вона зі своїми батьками приїжджала на студентський бал, що відбувався в залах Народного дому. З того часу Франко починає писати листи «руською бесідою»: «Німецька бесіда – то для мене модний фрак… Руська бесіда – то для мене той любий домашній убір, в котрім всякий почувається таким, яким єсть».
Франко на той час вже навчається у Львівському університеті на філософському факультеті. Йому ще не виповнилося і 20 років. Після зустрічі з Ольгою у Львові Франко переконується у взаємності свого кохання. В листах не лише висловлювання «найкращих помислів і найніжніших почуттів», а й бажання виховувати Ольгу відповідно до його ідеалу жінки. Ідеалом Франка була жінка-соратниця, активна в громадському житті та інтелектуально розвинута, а шлюб для нього означав поєднання двох людей спільною волею та симпатією до спільної праці. Франко разом із соратниками, насамперед Михайлом Павликом, намагалися творити нове галицьке суспільство, в якому на рівних із чоловіками свої розумові та організаційні здібності могли реалізувати й жінки. Саме вони найбільше доклалися до того, що в Галичині з’явилася жіноча література та феміністичні настрої, які надалі привели до розширення в жіночому середовищі прагнення до освіти, участі в літературному, культурному, мистецькому та громадсько-політичному житті.
У Франка було сильне бажання зробити з Ольги першу письменницю в Галичині: «виступаючи перша в нас на тім полі, Ти зможеш зробити великий вплив на других жінок, Твоє образовання, правда, не спеціяльне, але більше загальне дає Тобі перед між усіми майже жінками в нас, і… моя рука, оскільки це в перших починах потрібне, ніколи не відкажеться від помочі для Тебе». Ольга починає працювати над перекладами. В альманасі «Дністрянка», що вийшов у Львові 1876 року, вона дебютувала як перекладачка оповідання шведської письменниці Марії Шварц «Сімнадцяті і двадцять перші уродини». На прохання Івана Франка Ольга переклала повість Еміля Золя «Довбня» (видано 1879 року з передмовою Івана Франка). Для передових на той час галицьких журналів вона готувала переклади романів Ф. Достоєвського й Л. Толcтого «Злочин і кара», «Анна Кареніна», П. Ланської «Обрусителі» (1885), наукову розвідку про трагедію Софокла «Антігона». У 1886 році в Кракові були опублікувані в опрацюванні І. Франка «Обрядки і пісні весільні люду руського в селі Лолин», пісня «Цісаревич Рудольф». Записані Ольгою у Лолині прислів’я і приказки Іван Франко надрукував у «Галицько-руських приповідках» (1901-1905).
Відчуваючи споріднену душу, Іван Франко освідчується Ользі та листовно просить отця Михайла Рошкевича руки його дочки.
Вони мріяли про одруження. Собі в подарунок наречені готували збірку весільних пісень із Лолина, зібраних Ольгою… Однак збірці судилося побачити світ уже коли Іван Франко й Ольга не були разом.
Батько Ольги спочатку був прихильний до Івана Франка, бачить у молодому Іванові великий талант і перспективу, сподіваючись на його блискучу кар’єру, та погоджується на заручини. Тільки наречений повинен закінчити навчання й отримати роботу. Михайло Рошкевич навіть змінив гімназію сина Ярослава і перевів його до львівської руської гімназії, щоб Ярослав «зістався під доглядом Франка». Однак до офіційних заручин не дійшло. Студента другого курсу філософського факультету Львівського університету Івана Франка заарештували за участь у таємній соціалістичній організації. У сім’ї Рошкевичів зробили обшук. Ольга встигла заховати деякі листи та книжки на пасіці. Після арешту Івана Франка за соціалістичні переконання, після обшуків і допиту отець Рошкевич заборонив йому бувати в їхньому домі. З того часу Лолин залишився для Івана Франка болючою згадкою.
Важкий на руку та слово, деспотичний, «безвзглядний» о. Михайло зрозумів, що всякі стосунки з ув’язненим зашкодять його власній кар’єрі та родині, тому заборонив дочці навіть думати про Франка.
Іван Франко не здався одразу. Ну що з того, що батько Ольги його вигнав, що проти їхнього зв’язку увесь світ? Адже Ольга кохає його!
Закохані ще зустрічалися в лісі за селом. Ольга йшла й в’язала на деревах стрічки, щоб Іван знав, куди іти. Розлука викликала вибух Франкових почуттів. «1 мая 1878 р. п’ятниця, вечір. Любко моя сердечна! Тепер, коли Твій образ знов віджив перед моєю душею в цілій давній красі, коли Твоя любов наново зігріла мене і отрясла з леду і всякої погані, – любове моя, тепер я не можу подумати собі, на які би я зійшов дороги, якби прийшлось розлучитися з Тобою назавжди. Я тепер ажень пізнав, який неоціненний скарб для мене – Твоя любов».
Настає 1879 рік – рік особливий для стосунків Івана Франка і Ольги Рошкевич. На початку року в їхніх листах зворушливі проникливі слова кохання і очікування зустрічі.
У середині лютого 1879 року Ольга таємно від батьків приїжджає до Львова. Нарешті закохані разом. Відразу після її від’їзду Франко писав: «Я чуюся таким сильним, здоровим, вдоволеним, веселим, охочим до роботи, що, бачиться тепер, зможу переламати всякі трудності, які мені послідніми часами насувалися, натепер я щасливий». Дізнавшись про цю зустріч, о. Михайло Рошкевич почав контролювати кожен крок Ольги, забирав з пошти і перечитував її листи, заборонив писати. У хаті щодня сварки. Мама нарікала на свою долю, що нагородила її такою впертою донькою. Батько сердився. Він розумів, що тепер не так легко буде віддати Ольгу заміж.
Іван Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою: передає Ярославом книжки з виділеними літерами. По кілька днів разом зі своєю сестрою Михайлиною ті букви Ольга визбирувала у слова. Часом привозили їй чисті аркуші паперу, на яких від соку цибулі проявлявся текст… «Кохана Ользю, серденько моє! – писав в одному з листів Франко. – Дуже-м рад, що ти вже в Іваниківці, і можу вже раз написати до Тебе нормально, а не потребую підкреслювати букви у книжках і журналах, що приходять до Тебе. Тепер наша переписка піде живіше. Ти пишеш, що вдовольнилася б жити весь вік осібно від мене, знаючи тільки, що я Тебе люблю. Але се неможлива річ, і я ніколи б сим не вдовольнився. Я люблю Тебе. Люблячи і пізнаючи Тебе, я пізнаю жіночий світ. Відколи-м Тебе побачив і аж дотепер, любов була моєю провідною зорею, вона стала для мене чимось таким природним, таким конечним, як само життя, як друга натура. Може тому я так нескладно говорю про свою любов. Я залишуся Тобі вірним і жодна жінка не зможе витиснути Тебе з мого серця».
Ольга Рошкевич опинилася, немов у клітці, яка не давала їй дихати. «Чи можу я жити так дальше, не зносячись з тими людьми, з якими хочу, не видячи ніколи навіть жадної книжки доброї, якої мені конче потрібно. А так, не видіти ніколи! Бо всі способи перетяті, всі дороги заперті відтепер. І можна так дихати дальше? Се деморалізація крайна! А я хочу жити инакше, не хочу вічно критися з моїми думками, як той злодій, – то мені допекло до живого!» – зізнавалася вона Франкові в листі, який їй потай таки вдалося написати і передати адресатові. Ольга надумала фіктивно одружитися, щоб вийти з-під опіки батька. Таке рішення, мабуть, далося їй нелегко, але тільки так вона могла вирватися з-під контролю батьків, тільки так могла здобути свободу літературної праці, спілкування та листування з близькими їй людьми, зокрема й з Франком. Вона дає згоду священику Володимиру Озаркевичу, ніжному, делікатному, який майже два роки добивався її руки. Батько Володимира Озаркевича був послом до австрійського парламенту, рідна сестра Наталія Кобринська – письменницею, брат Євген – лікарем, що заснував у Львові Народну лічницю. Таку свободу їй, імовірно, обіцяв надати майбутній чоловік, який мав знати про взаємні почуття Ольги та Івана із розмов з нею, а також із листа, надісланого йому Іваном Франком у квітні 1979 року. «Я протягом кількох літ, поки ще був легальним чоловіком, не поскрибованим і не зачумленим, бував у Рошкевича і, розуміється, пізнав і полюбив панну Ольгу і просив родичів її руки». Пише про те, «що Ольга не вміє швидко забувати, вона з тих характерів, котрі ломляться, а не гнуться, і полюби вона всякого другого зробила би так само». Франко не проти одруження Ольги з Володимиром, бо з ним у неї буде забезпечене майбутнє. Франко має надію, що «любов до такої людини, як панна Ольга», зблизить їх з Володимиром і не стане на заваді їхній приязні. А в листі до Ольги на початку 1979 року запевнення: «Люблю тебе не так, як давніше, а в сто раз глибше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що і ти скомпрометована, як я, що і ти терпиш. Рішайся і будь переконана, що я все буду тебе любити, вічно буду тобі вірний і потрафлю для твого добра так само терпіти, як ти для мого. Роби як знаєш, як думаєш». Франко не пропонує Ользі одружуватися з ним. Пише: «Вважай, що моя доля – вітер в полі, і що хто знає куди мене кине».
Перед одруженням Ольга пише до Франка: «Се крайний час, мені треба помочи конче, ти не можеш мені дати єї, не можеш поратувати, але я приймаю поміч від другого приятеля і йду заміж за Оз. Івасю, мені здаєся, що сли ти мене любиш, то повинен єсь бути рад с того. Предціж я буду вільна, свобідна, мені буде добре з ним. Правда? Ти забаг волі і сидівєсь за то 8 місяців! Ну а п. Оз. предціж не тюрма, я краще окуп’ю свою свободу… Я тому не винна, я хотіла з тобов жити, що ж, коли воно не так склалося. Я уступаюсь відси, бо ту мені не житє, а смерть. Той чоловік хоче мя взяти відси – я го буду любити за то, я му вдячна за то. Тебе люб’ю – ти ми показав дорогу, куда йти, а він отвирає ми ворота, що стоят заперті передо мнов. Не кажи, що я за тебе забула! Ти ми ніколи з думки не зійдеш – що буду робити, про що буду думати, все то буде тісно зв’язане с твойов роботов, з твоїми думками. Мене не буде ніхто примушувати; буду працювати, оскільки лиш зможу, і буду з того рада».
Франко знав, що так станеться. Знав… але не витримав. Лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалив його з ніг. У нього – крововилив.
У відповідь на Ольжин лист Франко написав слова, котрі вже стали класичними, хрестоматійними, їх наводить кожний біограф, коментуючи Франкову першу любов.
«Наші шанси не рівні. Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними… Але мені нема вибору аніякого: втративши Тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра б могла зв’язати свою долю з моєю…».
Ольга Рошкевич та Володимир Озаркевич одружилися 14 вересня 1879 р. З листів Ольги до Франка, написаних після одруження, можна зробити висновок, що спочатку цей шлюб таки був фіктивним. А Іванові Франку, з яким, незважаючи на ще не згаслі почуття, колишні відносини були розірвані, вона пропонувала стати сестрою: «Знаєш, Івасю, я маю тепер трьох рідних братів: Славко, ти і Володимир. Так мені зіправди здаєся, лишень трудно відай мені братися відгадувати, котрий з тих трьох мені найближчий і найрідніший». Ні Ольга, ні Франко не знали, чому Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружитись на «підупалій в громадській опінії» бідній дочці провінційного священика. Тільки з часом все стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування близьких, протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатися корисною роботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини.
У ті дні, коли втратив Ольгу, прийшов Іван Франко у гості до Ольги Білинської. Сів у кутку кімнати й слухав, як у вечірніх сутінках журливо бринять пісні. «Пісеньки «Понад тими гороньками» та «Одна гора високая, а другая низька» полонили були наші душі, – згадує Ольга Білинська. – Ми задумалися. Ніхто не ворухнувсь. Франко у сумному настрої дивився на долівку. Швидко встав і, не оглядаючись ні на кого, вийшов з хати. Під опущеними повіками не вдержались сльози. Вони покотились по лиці…».
Іван Франко в листі від 26 серпня 1898 року до українського вченого, письменника А. Кримського згадував: «…Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич… Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878–1879 рр. заборонили мені бувати в своїм домі,.. присилували панну вийти заміж за іншого – пана Озаркевича, брата писательки Кобринської, чоловіка, зрештою, дуже гарного. Се був для мене тяжкий удар, сліди його знайдете в «На дні», у віршах «Карта Любови».
Після весілля Ольга назавжди покидає Лолин, вони з чоловіком переїхали до Белелуї на Снятинщині. Після одруження Ольга продовжувала час від часу зустрічатися з Франком у Коломиї, у Львові, листуватися з ним.
У листах Ольга розповідає Франкові, що стосунок між нею і Володимиром щирий, приятельський. Вона ділиться своїми думками з Володимиром про те, що має відписати Франкові і що хоче поїхати до Львова, щоб зустрітися з ним. Сестра і родина жаліють Володимира, називають його нещасливим.
Михайлина згадувала: «Часом перебувала у сестри в Белелуї. Зауважила-м, що час від часу Франко пише, а шваґер доручає сестрі листи не нарушені, Сестра відписує…».
Ольга конче хоче бачити Франка, поговорити з ним і призначає день зустрічі 1 березня 1880 року в Коломиї. Про цю пам’ятну подію Ольга напише: «Не тямлю чи було мені коли так легко на серці, як того вечора; тоді і любов гаряча почала приступати до мене. Як хороше жінці любити!». Іван Франко і Ольга Рошкевич ще зустрінуться 1884 року на вокально-декламаторських вечорницях на честь завершення мандрівок студентів Карпатами. Для обох це був щасливий вечір – вони танцювали, розмовляли. Присутнім там був і Володимир Озаркевич.
У серпні 1884 року Іван Франко побував в Озаркевичів у Белелуї разом з гостями з Києва – письменником О. Кониським та студентом Київського університету Ф. Миколайчиком, родом з Херсонщини.
У травні 1886 року Іван Франко одружується з Ольгою Хоружинською. Ольга Рошкевич сприйняла це боляче, але стримано і чемно привітала Франка: «Ласкавий Пане, прийміть щирі, хоч запізнілі, поздоровлення з одруженням». Пізніше починаються непорозуміння між Ольгою і Франком. Ольга обурюється, що в його творах героїні нагадують її. Листи Ольги стають короткими, діловими, Франкові – різкими, непривітними. Згодом Ольга прив’язалась до свого чоловіка. В 1887 році родина Озаркевичів жила в с. Скопівці (Коломийського району) і того ж року знову змінила місце проживання. Володимира Озаркевича було направлено в село Селець теперішнього Галицького району, де він з дружиною прожив до 1907 року. 1888 року у родині Озаркевичів народжується син, якого назвали Іваном на честь Івана Франка. У дворічному віці хлопчик помер. Смерть сина Ольга сприйняла як знамення в її відносинах із Іваном Франком. У 1890 році в неї народилася донька Олена-Ольга. 1908 року родина Озаркевичів переїхала до Нижнього Березова на Косівщині. 10 березня 1912 року Володимир Озаркевич помер, а Ольга з дочкою виїхали до с. Ременів, де на той час жила сестра Михайлина, дружина Йосипа Іванця. Там вона прожила недовго, бо на прохання Григорія Величка переїхала до Львова, щоб доглядати хвору дружину Єрониму, сестру Володимира Озаркевича. Проживала по вул. Софії, неподалік від будинку, де жила родина Івана Франка.
Згодом Франко познайомить Ольгу зі своєю дружиною, Ольгою Хоружинською. Вже пізніше, після смерті Франка, вони будуть зустрічатися. Ольга Франко приходитиме до Ольги Рошкевич, яка мешкала на той час у Львові на вулиці Підвальній у свого зятя Й. О. Іванця, двоюрідного брата чоловіка Михайлини. Говорили переважно про дітей.
Перед смертю Франко через Михайлину просить, благає, щоб Ольга прийшла до нього. Він уже дуже слабий, немічний і хоче попрощатися з нею. Ольга вислухала прохання, з очей потекли сльози… Вона не прийшла. Вона не була на похороні Франка. За похоронною процесією спостерігала з вікна.
Останні три роки життя (1932-1935) Ольга Рошкевич мешкала в селі Миклашеві, що за 14 км від Львова. Жила разом із сестрою Михайлиною в родині доньки Олени Іванець у плебанії біля церкви. Її зять Йосип Іванець був місцевим священиком. Будинок плебанії зберігся і донині, на ньому встановлено меморіальну дошку з присвятою Ользі Рошкевич. Поруч на пагорбі діючий храм, збудований 1904 року, в якому у 30-ті роки минулого століття правив о. Йосип Іванець і в якому молилася Ольга. На сільському кладовищі Ольга Рошкевич знайшла вічний спочинок. Пізніше тут поховали її доньку Олену, зятя Йосипа Іванця, внука Володимира, внучку Оксану. На спільному пам’ятникові викарбувані їхні імена.
У Лолині ніхто із родини Озаркевичів не залишився жити. Садиба не збереглася. На її місці стоять вирізьблені в дереві на повний зріст постаті юнака і дівчини в пам’ять про закоханих Івана Франка і Ольгу Рошкевич. Через дорогу – погруддя Івана Франка. На горі на давньому цвинтарі відновлено пам’ятник о. Михайлові Рошкевичу. В Народному домі на громадських засадах діє музей Івана Франка. Жителі села увічнили пам’ять про Івана Франка: на гербі села поруч церкви є зображення двох сердець, пера і каламаря.
Померла Ольга Рошкевич 30 травня 1935 року. Перед смертю вона просила сестру Михайлину покласти їй під голову листи, перев’язані блакитною стрічкою. Це були листи від Івана Франка. Її волю було виконано…
Ольга Рошкевич, здається, була єдиною істинною любов’ю Івана Франка, його ідеалом. Він шукав її в інших жінках, усі його жіночі образи дивним чином ставали схожими на неї. «Я кажу Вам по совісті, що я любив її, як тільки я спосібний любити», – зізнавався Іван Франко.