Євген Гуцало – приклад самовідданого служіння Слову
Там встають усміхнені світанки,
На схід сонця стеляться стежки,
Там співають пісню подолянки
І веселка воду п’є з ріки…
В одному із своїх віршів Євген Гуцало оспівує місця свого дитинства. Він був закоханий у свій рідний край, чарівне Поділля.
Євген Пилипович Гуцало – дивовижний, загадковий, майже нерозкритий критиками письменник. Він – один з найбагатших кількісно і найрізноманітніший жанрово в сучасній українській літературі. Є в нього більше двохсот оповідань, два десятки повістей, два романи, три поетичні збірки, книжки для дітей, публіцистика.
Саме 115-річчю від дня народження Євгена Гуцала був 
присвячений літературний караван «Непохитний служитель слова», який відбувся 22 січня для учасників літературної студії «Слово». Студійці пізнали ближче творчість та особистість одного з письменників-”шістдесятників”. А поринути у творчий доробок письменника допомогли книги, широко представлені на виставці. Захід супроводжувався презентацією про його життя.
Вірші письменника – то своєрідне ворожіння над душею, сенс якого – в очищенні від суєтного, минущого, в омолодженні, у поверненні до того стану любові, людяності, космічної доброти, котрий і є найбільшим людським скарбом.
Він був одним серед тих, які обрали не продажну славу, улесливість і матеріальні набутки шляхом брехні, мовчання, закривання очей на дійсність. Він обрав – Слово. Правдиве, болюче, підсвідоме.
На жаль, письменникові судилось недовге життя. Його не стало – і земля осиротіла ще на одного щедрого і талановитого майстра слова.
