Поет кіно
Першим поетом кіно називали його американці, Гомером ХХ століття – греки. Японці вважали, що найкращі їхні фільми створено під впливом українського режисера. Чарлі Чаплін, відомий американський актор і кінорежисер, був переконаний, що слов’янство дало світові в кінематографі одного митця – Олександра Довженка.
28 вересня на засіданні літературної студії «Слово» відбувся літературно-мистецький екскурс: «Український митець, яким пишається світ», приурочений до 120-річчя від дня народження одного з найяскравіших діячів української культури ХХ століття. Йшла мова про його творчість, його талант, його кінокартини і, звичайно ж, його небайдужість до України, його щиру любов до неї та нелегку долю митця.
Учасники студії мали можливість переглянути презентацію про життя і творчість О. Довженка, відеоролик «Фотоархів», уривок з кінофільму «Земля», а також ознайомитись із книгами, фотоматеріалами, публікаціями в пресі, які були представлені на виставці «Геній найщирішої проби». На завершення звучала четверта симфонія Л. Бетховена – симфонія, яку любив Він.
За своє творче життя Олександр Петрович поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, низку публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва, зокрема кінодраматургії, живопису, архітектури. Він був поетом у кіно та живописцем у літературі. Його мистецтво попри всі зовнішні ідеологічні нашарування – зразок вишуканої елітної культури.
Всесвітнє визнання таланту Довженка – незаперечне, бо ще на спеціальному конкурсі в Брюсселі серед 12 найкращих фільмів усіх часів і народів названо було й не озвучену ще тоді «Землю» українського режисера. У мистецтві кінематографу він зумів досягти небачених висот, пройшовши шлях від німого до звукового і кольорового кіно. «Кінофільми можуть і повинні сягнути рівня шедеврів Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рембрандта, Пимоненка…”, – писав він на початку своєї режисерської біографії, і на ці заповітні вершини сходив, як і належало генію.
Таким був наш Довженко!
Щоб вічно своєму служить народу,
Як служить Зачарована Десна,
Віддаючи лугам живильну воду.
Щоб тут, на наших вулицях прямих,
Де в зелені ясніють чисті хати,
Серед знайомих, рідних, дорогих
Навік величним пам’ятником стати.