Лютий, що триває три роки
24 лютого 2022 року – день, який назавжди поділив наше життя на «до» і «після». День, коли мирне життя мільйонів людей було жорстоко зруйноване. День коли українська нація продемонструвала неймовірну єдність, стійкість та силу духу. І хоча ця страшна війна триває вже одинадцять років, а з часу повномасштабного вторгнення минуло вже три роки, – життя нуртує, люди борються, народжують, мріють і пишуть…
«Після Аушвіцу поезія неможлива» — написав колись філософ Теодор Адорно. Але життя довело, що це не так. Поезія навіть в часи важких та страшних подій може стати справжнім порятунком та силою, що об’єднує. Вірші про війну наче кулі, – вражають смертельно й залишаються в серці назавжди. Це точки перетину тих, хто на передовій, і тих хто в тилу. Це містки розуміння одне одного.
Пропонуємо вашій увазі хвилинки поезії «Голоси війни» з альманаху Форуму військових письменників «#Голоси». Як підкреслила у передмові до книги її укладачка Тетяна Пилипець: «Тут під однією обкладинкою, – Воїни, Ветерани, Волонтери і їхнє щире слово, яке не завжди можна розчути з шанців чи фронтових доріг, але #Голоси, яких підсилити можемо ми – бібліотекарі…»