І спогад світлий, і зажура
«Кожна людина носить в душі альбом неминаючих картин. Це спомини. Прилинуть і – або задзвонять воскреслими дзвонами, що зігріють душу, або заплачуть сумним реквіємом…»
Дучимінська О.
140 років тому, 8 червня 1883 р., народилася Ольга Дучимінська – українська письменниця, народна вчителька, культурно-освітня діячка, організаторка жіночого руху в Галичині, дослідниця фольклору… і велика патріотка рідної землі. Вона прожила довгих 105 років. У свої 100 ще писала вірші. Не переставала любити людей і цей світ, у якому зазнала стільки кривди.
Ольга-Олександра народилася в с. Миколаєві Бібрського повіту на Львівщині в сім’ї народного вчителя Василя Решетиловича. Початкову освіту дістала вдома, потім навчалася у Станіславі та Перемишлі. 
Відтоді аж до 1930 р. працювала народною вчителькою, відтак перейшла на журналістську роботу. Ольгу Дучимінську добре пам’ятають у с.Тяпче, де вона разом із чоловіком Петром вчителювала майже 19 років. Вчителька від Бога, «професорка пані Дучимінська», а для бідних дітей – рятівниця, бо дбала про книги, одяг для сиріт, організовувала садки і ясла, навчала національним ремеслам,записувала з уст селян давні пісні,звичаї і традиції. Саме тут була написана її перша книга «Китиця незабудьків». Це була свята жінка, українська Мати Тереза, яка започаткувала на наших теренах свято Матері.
Трагічно склалося життя у цієї самовідданої жінки. Поховала малими синів, чоловіка Петра – сотника УГА, а на схилі літ – єдину дочку Оксану. Зазнала жорстоких переслідувань, пізнала сталінські табори й кадебістські тюрми, але не скорилася. Допомагаючи багатьом , у поважному віці змушена була поневірятися й доживати віку у чужих людей…
Літературну діяльність Ольга Дучимінська розпочала у 16 років. В літературу увійшла з легкої руки Івана Франка. Писала під різними псевдонімами. Її перша збірка «Китиця незабудьків» (1911) дістала схвальні відгуки літературних критиків, відомих постатей української літератури: Івана Нечуя-Левицького, Наталії Кобринської, Ольги Кобилянської та інших. За життя письменниці вийшли друком нарис про Н. Кобринську (1934) та повість про геноцид євреїв «Еті» (1945). На жаль, багато рукописів авторки втрачено у зв’язку з ув’язненням в Сибіру за звинуваченням нібито вбивства Ярослава Галана. Її творчість була заборонена радянською владою, а твори вилучали і знищували. 24 вересня 1988 р. Ольги Дучимінської не стало. Реабілітована повністю у 1992 р. Україна повертає у своє лоно незаслужено забуте ім’я письменниці. Літературознавці, дослідники творчості Ольги Дучимінської відкривають все нові, невідомі грані її спадщини. Стараннями Романа Горака та її онука Івана Мигули у 1992 р. окремою книгою вперше видана проза «Сумний Христос». 
У 1996 р. побачила світ книга вибраних поезій «Чую…молитву Землі». До 130-річного ювілею авторки Євген Баран та Володимир Смирнов упорядкували перше найповніше видання вибраних творів.
Книжкова виставка-портрет «І світлий спогад, і зажура», яка діє у секторі краєзнавства бібліотеки знайомить вас із життєвим шляхом, творчим доробком письменниці, рукописними спогадами та публікаціями про неї. Більше дізнатись про непересічне життя і яскравий світ сильної духом жінки можна з віртуальної виставки «Життя болю і мужності» на офіційному сайті Долинської ЦПБ.
Долинщина свято береже пам’ять вчительки і громадської діячки Ольги Дучимінської. За пропозицією громади села Тяпче та педагогічного колективу школа носить її ім’я, а це значить, що вона назавжди залишиться почесною вчителькою в селі.