Із далеких століть ти легендою стала
Є люди, чиї особисті історії впливають на культуру, а то й взагалі стають надбанням людства. Однією з таких історій, яка допомогла створити пласт народної пісенної творчості та загалом української культури, стала історія Марусі Чурай. Цьогоріч минає 400 років від дня народження легендарної дівчини, поетки, народної співачки, ім’я якої стало символом вічності українського народу.
«Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Чого вода каламутна», «В кінці греблі шумлять верби», «Ой не ходи, Грицю» – ці 
та багато інших пісень знала і співала вся Україна… Співала, навіть не знаючи, що їх автор – легендарна полтавська дівчина, безмірно талановита і щедра на пісню Маруся Чурай. З її піснями рушали в походи козацькі полки Богдана Хмельницького. Їх співав і співає український народ сьогодні. Вони дуже популярні, звучать в обробках різних композиторів і перекладені багатьма мовами.
Дівчина з легенди, українська Сапфо, Чураївна – так 
називають піснярку, факти із життя якої залишаються оповитими таємницями й донині. Саме про її життя та пісенну творчість йшла мова під час літературно-музичної години «Дівчина з легенди» на засіданні клубу «Золота осінь» 21 травня.
Палка любов і чорна зрада. Віра й зневіра. Глухий кут і сподівання. Завершення й початок. Скажіть, хіба не з цього виплітає мереживо наших доль життя? Це тонко відчувала Маруся й передала нам у своїх піснях. На заході звучали записи пісень, віршовані рядки з історичного роману Ліни Костенко «Маруся Чурай».
Не дивно, що історія Марусі надихнула багатьох митців на власні інтерпретації й подарувала українській культурі цілий пласт унікального надбання. З деякими з них присутніх ознайомила бібліотекар Ольга Шах, презентувавши книжкову виставку «Йдуть віки… Та живе Чураївна».
Завершився захід інсценізацією з драми Володимира Самійленка «Чураївна» за участі бібліотекарів Тетяни Скрип та Ірини Кульчицької.