Слово писемне – джерело нашої духовності
Щорічно 24 травня всі слов’янські країни відзначають День слов’янської писемності і культури. Культура та писемність – основа існування будь-якого народу, його «генетичний код» та національна скарбниця. І цього ж дня вшановують пам’ять рівноапостольних Кирила і Мефодія – творців слов’янської писемності. Сьогодні ми сприймаємо абетку як належне, забуваючи про те, який це незвичайний винахід. Цінність алфавіту полягає у витонченій простоті, у здатності виражати широкий діапазон звуків за допомогою двадцяти-тридцяти окремих букв. Слов’янська мова після грецької та латинської стала третьою мовою у середньовічній Європі, на якому поширювалося слово Боже.
Сучасна українська абетка взяла початок з упорядкованої слов’янської абетки і отримала назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. Про це знають всі. А чи знаєте ви, що оригінал однієї з унікальних і найдавніших пам’яток – «Київські глаголичні листки» – зберігається в Національній бібліотеці імені В.Вернадського. А шедевр рукописної книги часів Київської Русі «Остромирове Євангеліє», яку написано кирилицею – в бібліотеці ім.Салтикова-Щедріна в Петербурзі. Перший словник української мови Памви Беринди, в якому витлумачено 7 тис. слів і який використовували понад 200 років – нині у Львові. Щось із давньоукраїнських книг є у Кракові, Празі, США.
«Сказане – відлітає, а написане – залишається», твердять древні філософи. Це дійсно так: дивом була й залишається Книга. Єдине місце де сьогодні можна скласти уявлення про книжкові скарби нашого народу – це бібліотеки. В фондах нашої бібліотеки на після карантинну зустріч з вами чекає різноманіття української книги: починаючи з книг, які вважаються пам’ятками стародавньої української літератури («Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», «Кириличні рукописні книги» і до найсучаснішої молодої української літератури.
А ще, так і хочеться сказати: писемність – це свято не одного травневого дня. Бо її найглибший сенс – у читанні!