Відлуння афганських гір
Не одним сивим пасмом закосичена ця дата – 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. останній радянський солдат покинув Афганістан. Цієї миті чекали мільйони. Хтось – з радістю, хтось – з болем, а хтось – з горем.
16 лютого в літературно-мистецькому залі пройшла година пам’яті «Відлуння афганських гір» , на якій вшанували тих, хто поліг на афганській землі. Серед присутніх: учасники клубу «Золота осінь», користувачі ІРЦ «Світовид» і воїни-афганці.
Присутні уважно слухали хвилюючі спогади ветеранів афганської війни Романа Петровича Шістко, який очолює Долинську районну організацію Української Спілки ветеранів Авганістану, Івана Кітраля, Івана Гірника та Василя Підлетайчука. Згадували своїх бойових побратимів. У шанобі схилили голови і перед пам’яттю тих хлопців з Долинщини, які не повернулися з війни, бо не відболить це горе, не відплачеться, поки житимуть їхні батьки, вдови і діти, вірні побратими. Ділилися проблемами сьогодення та планами на майбутнє.
Під час заходу звучали зворушливі пісні, декламувалися вірші, демонструвалися відеоролики про Афганістан.
Присутні мали змогу ознайомитися з літературою, представленою на книжковій виставці-вшануванні «Ще стогнуть уночі, ще ниють їхні рани…»
Історія безапеляційно свідчить: дві тисячі років досвіду не переконали людство в безглуздості воєн. Проте більшість із нас уже усвідомила, що за помилки влади розплачуються своїм життям наші близькі, а значить – нам достатньо й одного покоління, яке страждає на «афганський синдром». Це сотні зламаних людських доль і вічний борг держави перед нащадками цих людей.
