Весняна квітка Івана Франка
Оком і словом стріляєш ти мітко.
Шляхетною й водночас терновою та печальною квіткою України назвала Климентину Попович поетеса Ганна Костів-Гуска, багато в чому саме завдяки якій літературна громадськість, українці знають та бережуть ім’я цієї письменниці. Вона народилася 160 років тому 3 лютого 1863 року в селі Велдіж (тепер Шевченкове) на Долинщині в сім’ї вчителя. Назвали її Марією-Климентиною.
До цієї дати в секторі краєзнавства організовано виставку-ювілей «Весняна квітка Івана Франка». Виставкові матеріали ознайомлять вас з життєвим шляхом та творчим доробком письменниці.
Коли дівчина підросла й настав час їй обирати фах, забажала продовжити справу своїх рідних і вступила до Львівської вчительської семінарії. Перші педагогічні кроки народна вчителька Климентина Попович робила у теперішньому Кам’янсько-Бузькому районі на Львівщині в селах Жовтанці та Честині.
На перші роки вчительської роботи припадають і початкові поетичні спроби Климентини Попович, які у свій час одобрив сам Іван Франко і заохочував писати.
«У вас безцінний талант, поетична сила слова, високий політ фантазії».
11 травня 1884 року Климентина вперше зустрілась з Іваном Франком. Після цього між ними встановлюється жваве листування та теплі романтичні стосунки, які для письменниці були мало чи не найкращим спомином у житті. Їй присвятив вірш «К.П.» (перша назва «Відповідь»), де висловив своє розуміння кохання. У ювілейному збірнику «Привіт» І. Франкові в двадцятип’ятиріччя його діяльності надруковано за підписом Климентія П. Б. (Попович-Боярська) вірш «Колись і нині». Він не тільки друкував її твори, але постійно піклувався про літературний талант письменниці.
Проте, для Каменяра Климентина була одною із трьох жінок, з якими у нього на той час були романи (Ольга Білецька, Юлія Шнайдер і власне Климентина Попович). Зрозумівши це, Клима вирішує пов’язати долю з іншим чоловіком – священиком Омеляном Боярським. Проте, вона не стала щасливішою. Адже чоловікова надмірна ревність до Івана Франка привела до того, що він зраджував і навіть піднімав руку на Климентину.
«Омелян навіть при гостях переодягався у вбрання Івана Франка, у вишиванку і сірий костюм, аби покепкувати і познущатися з бідолашної. З того часу у нього з’явилося хобі заводити коханку і будувати їй хату. До дружини частенько прикладав руку, мучив прискіпливістю, важкою хатньою роботою».
Боярський заборонив їй будь-які зв’язки з культурним світом, палив блокноти з віршами, адже вважав це непристойним заняттям для будь-якої жінки. Так талант галичанки загубився у сільській глибинці. Проте вона будь-яким способом намагалася писати і підтримувати зв’язки з культурним світом.
Навесні 1941 року, коли замість фашистських окупантів у Галичину знов повернулись московські зайди, їх жертвою став Омелян Боярський. Його застрелили на ґанку хати, поховали на подвір’ї біля церкви.
Останні роки життя Климентина після загибелі чоловіка проживала у селі Бабинці на Тернопільщині.
Жінка, надломлена душевно, у хвилини просвітлення сідала за письмовий стіл. Саме там з під її пера вийшли поезії «Хліба кришина», «Померлому другові», «Що стоїть більше», «Колись і нині», «Стоїть умерти», «Зима», «З осінніх дум», «До мого друга І. Ф.», «Весна», оповідання «Епізод з життя», «Сільські політики», «Від весілля до похоронів», «Мороз – душогуб».
Творчий доробок письменниці складають 32 вірші, одна поема «Звичайна історія», шість оповідань, спогади про Івана Франка та Наталію Кобринську, 39 листів до Івана Франка (1884-1898) та по одному листові до Омеляна Партицького та Михайла Возняка.
Померла К. Попович-Боярська 7 травня 1945 р. в с. Бабинці Борщівського району. У ті далекі роки мало хто знав, що старенька бабуся, яку ховали селом, була у свій час поетесою, ученицею Франка.
Спочатку на її могилі було поставлено скромний пам’ятник у вигляді розкритої книги. Пізніше, на початку 90-х років, було поставлено мармуровий надгробок.
Про Климентину Попович-Боярську у рідному селі Шевченкове нагадуватимуть кімната-музей письменниці та меморіальна дошка, яка встановлена на фасаді десятирічки. Її ім’ям названа одна із вулиць села.