Стежками Малишкових пісень
Якби він не став поетом, він міг би стати актором – частенько грав у житті. Якби він не став поетом, він міг би стати добрим співаком, бо голос мав оксамитовий, розкішного тембру баритон. Якби він не став поетом, то міг би стати композитором, бо частенько сам підбирав мелодії до своїх текстів. Якби він не став поетом, він міг би стати вчителем. Йому багато було дано від Бога, життя відкривало перед ним тисячі шляхів, тисячі ролей, кожну з яких він зіграв би блискуче. Але він став поетом, великим українським поетом. Його ім’я – Андрій Малишко.
Напевно немає більшої радості для поета, ніж почути свій твір з уст народу. Малишко мав таку радість – його поезії “Білі каштани”, “Стежина”, “Пісня про вчительку”, “Ми підем, де трави похилі”, “Цвітуть осінні тихі небеса” стали народними піснями.
А хто не знає його «Пісню про рушник»? Яка вона проста і разом з тим глибока, щира і ніжна, і яку народ любовно називає «Рідна мати моя…». Ця та багато інших задушевних пісень на слова Андрія Малишка звучали під час літературної години «Стежками Малишкових пісень» на засіданні клубу «Золота осінь».
Та, мабуть, якби Малишко створив тільки «Пісню про рушник», то й тоді б його ім’я залишилося в пам’яті народу. Чудові ліричні пісні супроводжували – та й тепер супроводжують – молодість цілих поколінь.
Присутні з цікавістю переглянули уривки з документального фільму про Андрія Малишка, поринули спогадами у свою молодість, наспівуючи відомих Малишкових пісень зі сльозами на очах.