Леді Срібного століття
Так називали Анну Ахматову – велику поетесу і вражаючу жінку з російською душею, татарським прізвищем та українським корінням. 15 червня в клубі «Золота осінь» відбулась поетична година «Життя як на долоні», приурочена до 125-річчя від дня народження цієї цариці поезії. Вона прожила довге і дуже насичене життя, в якому були війни, революції, втрати і дуже мало простого щастя. Та були часи, коли і її ім’я було заборонено згадувати. Але навіть у таких прикрих обставинах вона залишалася некоронованою, гордою королевою. Доля поета органічно входить до його творчості. Поезії Анни Ахматової завжди були і є її сповіддю, вони вражають глибиною змісту, їх неможливо читати з байдужістю. Творчість Ахматової, як і вона сама – це геніальність і протиріччя.
Багато хто вважав Ахматову українкою через те, що прізвище її батька – Горенко, народилася вона під Одесою, вчилася в Києві і в Києві вийшла заміж за Миколу Гумільова. Мати великої Анни Ахматової похована на Хмельниччині. Є там дуже затишний, багатий на меморіальні речі музей поетеси, розміщений у колишньому маєтку її тітки. Сюди приїздила Анна не раз, любила ту землю, захоплювалася мальовничими краєвидами. Цілком можливо, що «голос крові» таки озивався в ній: значна частина творчості Анни Ахматової 
присвячена Україні, зокрема поетичний цикл «Київський зошит». Хіба без цього «голосу» змогла б вона так тонко відчути і перекласти «Зів’яле листя» Івана Франка?
На заході звучало слово поетеси, відеозаписи віршів у авторському виконанні, а також записи пісень на її слова. Була представлена книжкова виставка «Мені був голос…».
Під час спілкування члени клубу ще раз підтвердили думку про те, наскільки близько і зрозуміло їм усе, про що говорила геніальна Анна Ахматова.