Коли серце як на долоні
Велич Ірини Вільде у відстоюванні справедливості.
Павло Загребельний
Під іменем Ірина Вільде увійшла в українську літературу видатна українська письменниця та громадська діячка Дарина Дмитрівна Макогон.
Про неї ходили легенди, її гострого язика боялися, як вогню. Письменниця не сприймала радянську диктатуру. На відміну від інших колег по перу, Вільде не лише не вихваляла, але навіть не згадувала Леніна, партію, Сталіна. Влада її не спускала з поля зору, хоч не наважувалася зачепити. Проте, вона отримувала радянські нагороди і, зрештою, Шевченківську премію за роман «Сестри Річинські» та премію Івана Франка за трилогію «Метелики на шпильках».
Ірина Вільде також очолювала письменницькі делегації у США та Японію. Писала листи до Сталіна на захист української мови, а також численні звернення до органів радянської влади в обороні українських дисидентів. І водночас Ірина Вільде була депутатом Верховної Ради УРСР, очолювала Львівську організацію Спілки письменників. Та ніколи не приховувала, що є письменницею націоналістичного спрямування, відкрито пропагуючи українську мову. Зрештою, недарма ж ЮНЕСКО внесла її до числа знаменитих людей ХХ століття і ІІ тисячоліття.
Вона була славою і гордістю Львова. Її обожнювали, любовно називали нанашкою – себто хрещеною матір’ю усіх відомих сьогодні письменників, яким допомогла увійти в літературу.
5 травня о 15:00 пройшла літературна година «Коли серце як на долоні», присвячена 115-річчю від дня народження Ірини Вільде. Серед учасників були не тільки активні студійці, а й тимчасові гості нашого міста із Харкова.
В біографії Ірини Вільде (Дарини Макогон) багато цікавих моментів, котрі заслуговують уваги сучасників, – зауважили наші гості, переглянувши документальний фільм «Ірина Вільде – українська письменниця і її час». У фільмі дуже влучно розкривається головний життєвий шлях письменниці сучасної доби та її історію кохання. Бо ж недаремно з ім’ям Ірини Вільде пов’язана значна віха в розвитку української літератури. Вона першою з українських літераторів, починаючи з 30-х років минулого століття, своєю творчістю привнесла європейський стиль і традиції у вітчизняну літературу.
Присутні мали змогу послухати оповідання: «24 години», «Б’є восьма»,
«Довіра», «Дух часу», «За природне право жінки», «Лист», «Любов». Погодились, що твори її дуже жіночі, чуттєві, інтимні, і водночас з цим – прості. Вони – про кохання, зраду, про жіноче серце, таке неприборкане та химерне.
Захоплені особистістю Ірини Вільде, учасники пообіцяли прочитати «Сестри Річинські», та рекомендувати її твори, які перекладені на багато мов світу своїм друзям і знайомим.
На закінчення наші студійки читали власні вірші за філіжанкою кави.
