Історія розвіяних доль
Далекий 1951 рік… В історії України відбулося чергове і останнє примусове переселення народів, ініційоване комуністичною більшовицькою владою СРСР.
15 лютого 1951 року в Москві укладено договір між СРСР та Польською Республікою про обмін частинами державних територій. Внаслідок цього обміну було переселено вглиб УРСР 51 тисяча українців з 42 населених пунктів. Ця “внутрішньоукраїнська” депортація тривала з травня по жовтень 1951 року.
Переселення стало великою трагедією для горян Бойківщини, адже довелося залишати все добро, яке було нажите нелегкою працею. А що чекало переселенців попереду? Картина вималювалась 
після приїзду на місце, а це були Донецьк, Херсон, Одеса, Миколаїв. Обіцяли забезпечити житлом, роботою, але перед переселенцями постали голі степи.
17 серпня в літературно-мистецькій залі бібліотеки відбулась година-спомин за книгою Ганни Лисенко, вчительки за фахом, нащадка депортованих бойків, “Над потоком Чорним”. Ця книга у 2017 році стала переможцем літературно-краєзнавчого конкурсу ім. Мирона Утриска, а її автор нагороджена дипломом І ступеня.
Ганна Лисенко пише вірші та прозові твори. На даний час проживає у селищі Кальміус 
Бойківського району Донецької області. Територія контрольована Україною.
В число депортованих у 1951 році із Західної України потрапили і батьки Ганни Адамівни. Ця трагедія луною відгукнулася у серці доньки. На прикладі сім’ї Гримарів автор повісті «Над потоком чорним» показала розпач і душевний біль людей, які мусили з чужої волі покидати свої рідні Карпати і заселяти чужі необжиті степи. Книга побачила світ у 2016 році в друкарні «Фоліант» міста Івано-Франківська завдяки доброчинній підтримці вихідців із села Чорна – нашого краянина Олександра Зарічнюка та Дарії Петречко (Кріль).
Про події, які розгортаються у книзі, говорили модератори: 
Дарія Петречко, голова Івано-Франківського обласного суспільно-культурного товариства “Бойківщина”, Дарія Бібик, голова районного товариства “Долина Бойківська” та Ганна Юсип, завідувач сектору краєзнавства та національного відродження.
Звернення та вірші авторки книги Ганни Лисенко до учасників заходу прозвучали з вуст учениці 9 класу Долинської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №6 Юлії Пилипів:
«…Для Верховної Ради це був акт братньої допомоги з боку СРСР, а для людей, що потрапили під депортацію, цей обмін вилився в 
жахливу трагедію. Вони мусіли покидати все, до чого приросли душею, пакувати свої пожитки і їхати в невідомий край. 400 бойківських сімей потрапили в Тельманівський район і були розселені в сусідніх селах. Виснажлива спека, тяжка колгоспна робота, незнайома говірка і неприязне ставлення місцевих…
…Міцно в’їлося в долю бойків тавро «переселенець» і нездійсненним виявилося бажання побувати «дома», поглянути хоч перед смертю на свої Бескиди, ступити на шовкову траву, почути гомін гірського потічка…
…Але нова жахлива біда звалилася на бойків. У серпні 2014 року селище було захоплене російсько-терористичними бойовиками і над будівлею райдержадміністрації з’явився чужий прапор. Щоб не потрапити в лабети терористів, найбільш патріотичні мешканці змушені були покинути селище…
…Усі з нетерпінням чекають, коли настане мир, відновлять сполучення між селами. От тільки ми молимося, щоб усе стало так, як було до війни, щоб можна було їхати до родичів і спілкуватися українською мовою…»
Трагедія бойків
Прокотилась чутка страшніша від грому,
Що Бойків Надсяння виганяють з дому,
Що будуть на південь їх переселяти,
Бо хочуть цю землю полякам віддати.
Голосили люди, сльози проливали,
Нажите роками в машини складали.
Та гори й потоки, вітер, полонину,
Хату й обійстя не візьмеш в машину.
Питалася в ґазди висока смерека:
– Чому ти із дому їдеш десь далеко?
Чи до свого краю ти жалю не маєш,
Що його сьогодні навік покидаєш?
Гілками махала груша коло тину:
– Ой, не їдьте, люди, я ж без вас загину.
Кого тепер буду влітку частувати,
І плоди солодкі кому дарувати?
Червона калина свій цвіт похилила,
Сльозинку-росинку додолу зронила:
– Чи розучились красу цінувати,
Чи ви перестали свій рід шанувати?
Затужив лелека, стоячи на стрісі,
Смутно закувала зозуля у лісі:
– Хто ж тепер лани весною засіє?
Надсяння без бойків враз осиротіє.
Поїхали люди зі слізьми та болем,
Залишили землю, засіяну горем.
Їх не розуміли зелені Карпати,
Як можна красу цю на степи міняти.
В окупованому селі
Старенька хата при дорозі
Вдивляється похмуро в даль,
Принишк садочок у тривозі,
Все огорнув смуток та жаль.
І тяжку тишу не порушить
Ні звук відчинених дверей,
Ні крок господарів колишніх,
Ні галасливий шум дітей.
Цвітуть троянди у садочку,
Посаджені колись давно.
Сумує вишня у куточку
І заглядає у вікно:
– Чому господарів немає,
Куди поділися вони?
Чому додому не вертають?
Де заховались від війни?
Сліди боїв помітні всюди,
Вже не впізнать село тепер:
Озброєні проходять люди,
І проїжджає БТР.
Печаль, і сльози, і руїни
З Росії принесла війна.
Нема добра без України,
Погибель – «русская весна».
Вірші авторки читала також Дарія Петречко.
Своїми спогадами вразила вчитель початкових класів Долинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7 Марія Нестер, батьки якої теж були 
депортовані у місто Долину.
Захід доповнювали уривки з фільму про депортацію 1951 року.
Зі словами вдячності авторові книги, вихідцям із депортованих сіл, меценатам видання звернулася до присутніх директор ЦБС Людмила Фреїв. Пройшло понад 65 років з того часу, коли акція “Депортація – 51″ завдала великих моральних, матеріальних і духовних втрат переселенцям з Польщі. Хочеться, щоб нове покоління знало і пам’ятало свою трагічну історію, вивчало її, бо без минулого немає майбутнього.
На закінчення заходу присутні придбали книги Ганни Лисенко та Дарії Петречко.
