Іскри Франкової любові
Про особисте життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й обережно. Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці.
Напередодні ювілею Івана Франка, 21 серпня у літературно-мистецькому залі бібліотеки відбулася літературно-мистецька година «Іскри любові у житті Івана Франка» за книгою Романа Горака «Твого ім’я не вимовлю ніколи». Члени клубу «Золота осінь» та всі бажаючі зазирнули в потаємні куточки життя великого поета.
Книгу представила завідувачка сектору краєзнавства і національного відродження Ганна Юсип. Вона розповіла 
про біографічні дослідження відомого франкознавця і наголосила, що його частка з написаного франкознавцями найбільша. Автор переконує, що все-таки то була Вона. Хто Вона? Хто та Єдина, чиє ім’я Франко «не вимовить ніколи»? Ольга Рошкевич чи Ольга Хоружинська? Уляна Кравченко? Ольга Білинська? Целіна Журовська? То хто та незнайомка, яку покохав поет і взаємності якої не знайшов? Ім’я її так і не було відкрито – Франко вмів зберігати таємниці.
Присутні коротко ознайомилися з іменами коханих жінок Івана Франка, які згадуються у книзі:
Ольга Рошкевич – перша любов.
Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;
Ти найтайніший порив той, що бурить кров,
Підносить грудь, та ба – ніколи не сповниться.»
Друге кохання – Юзефа Дзвонковська, яка не пішла за нього заміж , бо був у неї культ «голубої крові».
Ольга Хоружинська – жінка, яка була завжди поруч…
За промінчик твій – щире словечко!»
Нові три захоплення поета: Уляна Кравченко, Климентина Попович та Ольга Білинська, що серйозно збиралася за Франка заміж.
Розповідь ведучої вдало доповнювали: слайд-презентація, відеоролики та уривки з повісті-есе у виконанні головного бібліотекаря відділу обслуговування користувачів Валентини Любенко. Присутнім була представлена міні-виставка за однойменною назвою з відомими та 
маловідомими висловлюваннями Франка про коханих жінок.
Захід глибоко схвилював присутніх і викликав жваве обговорення книги. Висловлювались різні думки стосовно того, кому ж все-таки присвятив Франко свою збірку «Зів’яле листя». Та кому б вона не була присвячена – це гімн палкому коханню, одному з найкращих людських почуттів. Вірші, виспівані серцем Франка, глибоко западають у душу кожному, хто любить поезію.
Як би там не було, ми маємо бути вдячні жінкам, котрі надихали Івана Франка. Без них українська література не мала б нев’янучого вінка поезій, що стали поруч з кращими зразками світової інтимної лірики.