Поетка вогняних меж
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль.
Зломи раптовий порив».
Так писала українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН Олена Теліга у вірші «Сучасникам».
Поетка пройшла шлях від російського середовища та культури до українського націоналізму і залишилася непохитною в переконаннях. Її творчість органічно вписується в контекст світової літератури ХХ століття.
Олену Телігу називають найбільш значущою жінкою в українській літературі після Лесі Українки. Цих двох жінок і великих українок ріднить, насправді, дуже багато спільних рис характеру. Вони не тільки обидві майстерно володіли словом, перетворюючи його на зброю, а й вирізнялися чіткою громадською позицією, на диво сильним духом і величезним бажанням здобути кращу долю для України.
11 липня в літературній студії «Слово» відбувся літературний калейдоскоп «Поетка вогняних меж», з нагоди дня народження Олени Теліги, якій 21 липня минає 115 років.
На заході учасники студії дізнались чому ім’я поетеси-патріотки виринуло із забуття лише через 50 років після загибелі у Бабиному Яру, про те, що на сьогодні є в Києві пам’ятний хрест та вулиця, названа її іменем. Почули про всеукраїнське жіноче товариство імені О.Теліги, яке заснувало на її честь Міжнародну літературно-мистецьку премію.
Змалечку Олену вабила природа мiста, його сади та парки. Цвiтiння дерев зачаровувало дівчину i, можливо, саме природа пробудила у неї поетичну уяву. Тому студійці захоплено читали і переосмислювали такі її вірші, як: «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом», «Літо», «Неповторне свято», «Радість», «Вечірня пісня», багаті калейдоскопом пейзажних малюнків.
А після прочитання чаруючих поетичних рядків:
«Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі…»
учасники заходу, «вклоняючись просторам», в затінку дерев читали свої вірші.
