Меню


Наша адреса

м. Долина Ів.-Франківської обл.,
пр. Незалежності, 19А,
тел. (03477) 2-81-36,
e-mail: library_dol@yahoo.com


Чекаємо вас

понеділок – п’ятниця
з 10.00 до 18.00 год.
вихідний – субота
неділя – з 10.00 до 17.00
останній четвер місяця –
санітарний день


Офіційна інформація


Інтернет-ресурси Долинщини

Долинська міська рада - офіційний сайт Центр надання адміністративних послуг Долинської міської ради
Відділ інвестицій і туризму Долинської міської ради Краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни і Омеляна Антоновичів
Василіянський монастир на Ясній Горі в Гошеві Карпатський трамвай. Найкращий відпочинок в Карпатах


Відвідування



Актуально

     
Видатні особистості Долинщини Пам'ятаймо всіх поіменно
(герої Долинщини: 2014-…)

Знаменні дати 2024 року
Нові краєзнавчі видання
Наші видання:
 





Архів публікацій


Головна » Віртуальні виставки » Їй підкорялася сцена

Їй підкорялася сцена

(60 років від дня народження Людмили Григорської–Олексієнко, артистки театру)

Вона летіла, їй обпалювало крила,
Вона палала, їй по-справжньому боліло,
Але вона жила – Вона ЛЮБИЛА.
Олена Луцан

 

Народилася Людмила Григорська 10 серпня 1955 року в селищі Вигода. Після закінчення Вигодської середньої школи вступила до Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого.  Людмила мріяла стати артисткою з дитинства.  Ще в школі займалася у кіностудії, якою керував вчитель фізики Володимир Семків. Сім років знімали фільми, а Людмила озвучувала та грала в цих фільмах. Театр був її мрією. І ця мрія здійснилася, коли після закінчення театрального інституту, в серпні 1976 року, переступила поріг Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка.
Перші ролі були виконані ще в інституті: це Моцарт («Моцарт і Сальєрі»), Маргарита («Річард ІІІ»). На сцені Івано-Франківського музично-драматичного театру перша головна роль Людмили була у виставі «Срібна павутина» режисера Володимира Нестеренка. Людмила Григорська створила чимало цікавих ролей. Найбільш плідною для неї стала співпраця з головним режисером театру, заслуженим артистом Дмитром Чайковським. За роки своєї артистичної діяльності створила незабутні образи: Ольги Рошкевич («Терен на шляху» П. Колесника), Роксолани (за однойменним твором Л. Забашти), Тетянки («У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської), Берегині («Золотий тік» С. Пушика), Лесі Українки («Шрами на скалі» Р. Іваничука), Василини («Суєта» І. Карпенка-Карого), Марго («Закон вічності» Н. Думбадзе), Маргарити («Багато галасу даремно» В. Шекспіра), Ольги Кобилянської («Біла лілія» Я. Яроша). Саме ця роль принесла актрисі 1986 року звання лауреата обласної премії ім. Мирослава Ірчана. Триста разів вона з’являлася перед глядачами у ролі Роксолани, триста разів – Ольги Кобилянської, двісті у образі Матері з вистави «Мати-наймичка» за Тарасом Шевченком… Але вона не стала ні заслуженою, ні народною артисткою, відзначити її творчість так ніхто й не запропонував, адже в її репертуарі були не лише яскраві ліричні ролі. На сцені вона з великим успіхом виконувала ролі жінок з такими ж рисами характеру, які були притаманні їй: національно зріла, чесна і справедлива, розумна в житті.
«Маленький рай для моєї душі», – так любила говорити Людмила про Вигоду, і вона ніколи не поривала зв’язків з нею. Міла, а саме так її називали на малій батьківщині, була гордістю і улюбленицею вигодян. Вона тісно співпрацювала з Вигодським народним театром. «Маруся Чурай» Ліни Костенко вперше в Україні була поставлена саме на сцені цього театру, і з ініціативи Людмили Григорської, яка виконувала роль Марусі, виставу змогли побачити іванофранківці ще задовго до відомої інсценізації твору Львівським театром ім. Марії Заньковецької. Любов до театру Міла привила своїй донечці Юлі, яка виступала у двох виставах Вигодського театру. У «Камінному хресті» В. Стефаника Юля зіграла Манульку, їздила з театром в Київ, де ця постановка завоювала гран-прі фестивалю.
Людмила Григорська-Олексієнко – актриса високої душі. Вона не любила фальші, завжди правдива, сміливо вступала у дискусії з режисерами і здебільшого перемагала. Звичайно, людина з таким цільним і непоступливим характером далеко не кожному могла догодити. І був період – коли не було ролей. Людмила Григорська в цей час проявляла себе в індивідуальній творчості. Концерти, зустрічі, літературні вечори, викладацька робота – таким широким було поле її діяльності. Магія сцени залишалася з нею назавжди.
Доля подарувала їй найкращу роль – материнство. Вона була мамою трьох діточок, дочки Юлії та синочків – Сергійка і Русланчика. Сім’я – це була її фортеця. Вона завжди вчила дітей і сама сповідувала принцип: діяти розумно і бути лицарем доброї вдачі. Вона була актрисою на сцені театру, але в житті не грала чужих ролей. Найбільше цінувала справедливість і це почуття справедливості у Людмили було загострене. Вона горіла життям, вона прощала усім і навіть тим, які завдавали їй сильного болю. Вона вміла любити і заряджала своєю енергією любові всіх, хто був поруч.
Людмила мріяла зіграти Мавку в «Лісовій пісні» Л. Українки, Анну Кареніну, було багато задумів та ідей… Не судилося… 3 липня 2004 року разом з дітьми, зятем і ненародженим онуком Людмила загинула в автомобільній катастрофі. Усвідомлення втрати разюче відчувається з роками. Та пам’ять про її добрі справи завжди буде в серцях шанувальників.

 

 

  1. Артистка високої душі : світлій пам’яті Людмили Григорської, артистки українського театру / автор ідеї та упоряд. Наталія Кейван-Чорнокожа. – Коломия : [б.в.], [2008 ?]. – 60 с. : іл.
  2. Григорська Людмила // Морозюк В. Пом’яник–3 / Володимир Морозюк. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 37 – 38.
  3. Григорська Людмила // Ярич І. 1000-ліття в обличчях / Іван Ярич. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 71.
  4.  

  5. Григорів Н. Біла лілія / Надія Григорів // Вечірній Івано-Франківськ. – 2008. – 4 груд. – С. 18.
  6. Данилевич Л. «Оглянься з вічності» / Л. Данилевич // Свіча. – 2008. – 9 квіт.
  7. Кейван-Чорнокожа Н. Шляхетний образ в пам’яті лишився / Наталія Кейван-Чорнокожа // Галичина. – 2008. – 29 трав. – С. 14.
  8. Софіюк В. Біла лілія – не зів’яла… / В. Софіюк // Західний кур’єр. – 2008. – 10 квіт. – С. 23.
  9. Сподар О. Біла лілія не зів’яла…  / Оксана Сподар // Свіча. – 2015. – 7 серп. – С. 7.
  10. Стефурак Н. Оглянься з вічності / Неоніла Стефурак // Галичина. – 2005. – 2 лип. – С. 7.

 

 

 

 

 

 

1 коментар
  1. Ярослава коментує:

    Дорога Мілочка. Моя однокласниця. Як важко на серці, коли згадую шкільні роки. І ніколи не забуду Мілочку, як чекала на світ появу другого синочка, а я вже колихала свого сина в колисочці. Ми зустрілись обидві в Вигоді, я запросила її до себе і ми довго про все розмовляли. Боже, чому так сталось? Ніколи я її не забуду. Сльози завжди на очах.

Поділіться своєю думкою

(обов`язково)

(обов`язково)