Меню


Наша адреса

м. Долина Ів.-Франківської обл.,
пр. Незалежності, 19А,
тел. (03477) 2-81-36,
e-mail: library_dol@yahoo.com


Чекаємо вас

понеділок – п’ятниця
з 10.00 до 18.00 год.
вихідний – субота
неділя – з 10.00 до 17.00
останній четвер місяця –
санітарний день


Офіційна інформація


Інтернет-ресурси Долинщини

Долинська районна рада Долинська міська рада - офіційний сайт Краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни і Омеляна Антоновичів Все про бойків
Благодійний фонд громади м. Долина Карпатський трамвай. Найкращий відпочинок в Карпатах
ДУБРОВА. Сайт маленького села на Прикарпатті


Відвідування



Актуально

  
Видатні особистості Долинщини Знаменні дати 2018 року
Нові краєзнавчі видання
Наші видання:
 





Архів публікацій


Головна » Віртуальні виставки » Архітектор, меценат, підприємець

Архітектор, меценат, підприємець

(до 160-річчя Івана Левинського)
 

“Іван Левинський був поетом в життю,
що змагав до якогось ідеалу,
все намагався свою думку
перетворити в діло”.
Ф. Федорців

 

 

До забутих імен української культури, штучно вилучених з культурного життя в епоху комуністичного диктату, належить ім’я видатного українського архітектора, будівничого, інженера, промисловця, професора Львівської політехніки, визначного громадського діяча – Івана Левинського. Він належав до ряду тих великих, хрустально чесних і характерних, але тихих робітників-творців, імена яких невідомі широким кругам суспільності.
Народився 6 липня 1851 р. в прикарпатському містечку Долина в родині директора народної школи. Існує генеалогічна реконструкція, за якою у XVIII ст. рід Левинських мав шляхетство і герб “Сас”, а в пізніші часи став родиною священиків. Мати – Йозефа Левинська (перед одруженням – Хаузер) за походженням була німкенею, з сім’ї баварських переселенців.
На сьомому році життя втратив батька і родина терпіла велику нужду. Після закінчення початкової школи у Стрию, без найменшої матеріальної підтримки з боку родини, Іван Левинський, даючи приватні уроки, навчався у Львівській реальній школі, а у 1868 р. вступив на будівельний відділ Львівської технічної академії.
У 1874 р. отримав диплом архітектора з відзнакою, що дало йому право залишитися при академії у Львові, в місті, котре стало його покликанням, долею й музою. Здобутий диплом архітектора, тісна співпраця з найталановитішими людьми свого часу та головне – прищеплена ще в дитинстві потреба жити й творити для загального добра – ці головні зірки освітлювали до останньої миті його життя… Очолив кафедру ужиткового будівництва в 1902 р. і як педагог створив свою власну систему навчання, дбаючи про матеріальне становище студентів, їхню широку освіченість. У 1903 р. його обирають професором будівельного відділу, 1909 р. – звичайним професором. У 1911-1914 рр. Левинський – декан факультету архітектури Львівської політехніки. Серед його учнів – згодом відомі українські і польські архітектори та будівничі: М. Ковальчук, Є. Червінський, Т. Обмінський, О. Лушпинський.
Іван Левинський доволі швидко здобув авторитет здібного архітектора-новатора, його проекти були не просто функціонально зручними, але й естетично довершеними. Він одним із перших в Україні зайнявся новим для свого часу промисловим будівництвом. Спочатку Левинський відкрив будівельні майстерні, в яких навчалась талановита молодь з України, Польщі, Росії. Якщо подібні майстерні набирали 3-5 учнів, то, закриваючи очі на оплату, Іван Левинський давав лекції й 10-м учням. Потім він збудував фабрику столярських виробів, фабрику гіпсу – від сировини до готових виробів, при чому фахівці фабрики винайшли і в 1899 році зареєстрували власний патент на виробництво гіпсу. Левинський збудував також фабрики, що першими в Україні розпочали випуск облицювальної плитки й облицювальної цегли і різного ґатунку дахівок, а також велику фабрику майоліки та кахлевих печей. Вироби заводів Левинського не тільки задовольнили потреби галичан, але й гідно конкурували керамічним виробництвам у Празі, Варшаві чи Відні. Прославили його й технологічні винаходи, наприклад, виробництво штучного каменю, і здобуті на міжнародних виставках численні нагороди за високий мистецький рівень керамічних виробів. Левинський у свої 30 років став одним із найбагатших людей Галичини. І незважаючи на це, зумів залишитися чуйною, доброю та порядною людиною.
Іван Левинський запам’ятався сучасникам як талановитий підприємець, і щедрий меценат. На його кошти був збудований у Львові Будинок для робітників і створені для них дешеві кухні. На його кошти розпочала роботу реміснича й промислова бурса, де сироти і незаможні були звільнені від оплати. Разом зі львівським архітектором Юліаном Захаревичем він придбав і подарував місту земельну ділянку під студентський гуртожиток. Він також збудував дім для Українського педагогічного товариства, численні доми-читальні, будинки для громадських організацій, багато з яких працювали завдяки фінансовій підтримці мецената й промисловця Івана Левинського. А в 1908 році Церковний музей митрополита Шептицького – нині Національний музей у Львові – отримав від Левинського велику збірку виробів його керамічних майстерень.
Про характер Івана Левинського найкрасномовніше свідчить ім’я “Серденько”, яким між собою охрестили його робітники фабрики та слухачі Політехніки. Це слово віддзеркалювало найкраще його вдачу, його сердечне відношення до всіх, кого зустрічав на дорозі свого життя.
Характеристика Івана Левинського не буде повною, якщо не згадати сферу його громадської діяльності. Левинський виступав як ініціатор організації різних фахових, промислово-технічних товариств, в ролі спонсора студентських і робітничих організацій. Він підтримує Товариство братньої допомоги слухачів політехніки, даруючи йому земельну ділянку під академічний дім, а під кінець життя – заповідає великої вартості ґрунт під власну садибу українському студентському товариству “Основа”. На своїй фабриці І. Левинський засновує товариство “Поступ”, яке утримує переважно власним коштом, в пізніші роки з запалом береться організувати товариство “Праця”. Він бере участь в діяльності Українського технічного товариства, фігурує в списках УТТ 1913-1919 рр. Він – член першої кураторії Національного музею (від 1910 р.), член відділу Товариства охорони української старини у Львові (1914), член комітету будівлі українського академічного дому, технічний референт в комітеті будови українського театру тощо.
Для Івана Левинського період, що минув від часу заснування його підприємства, ознаменувався блискучими успіхами. Трагічний 1914 рік підводить під ним риску – вибухає світова війна. В біографії І. Левинського починається останній етап, п’ять років випробувань, проблисків надії і наступних драматичних потрясінь.
Все своє життя Іван Левинський був щирим українським патріотом, внаслідок чого йому довелося багато витерпіти від поляків і росіян. У 1914 р. російські війська зайняли Львів, на фабриці І. Левинського проводяться обшуки і реквізиції, власника викликають на допити. А влітку 1915 р., напередодні відходу росіян, професора Левинського затримують і разом з групою інших відомих городян вивозять вглиб Російської імперії як заручника. Так Іван Левинський опинився в Курську, пізніше – в Києві. На сході він провів майже три роки.
До Львова І. Левинському вдається повернутися весною 1918 р. Мабуть, найтяжче випробування, яке чекало на нього після листопада 1918 р., – вимушений відхід з викладацької роботи в Політехнічній школі. Професор І. Левинський відмовився складати присягу на вірність польській державі і, незважаючи на спробу групи колег узяти його під захист, в травні 1919 р. отримав повідомлення про звільнення. Для ветерана Політехнічної школи, літньої людини, здоров’я якої підірвали випробування воєнного часу, це був тяжкий удар. 4 липня 1919 р. Івана Левинського не стало. Хоронив його весь Львів. Похований на Личаківському кладовищі. На пам’ятнику вирізьблено рядки, які в метафоричній формі підсумовують характеристику особи І. Левинського та його діяльності: “Різьбив душі людей силою характеру, молотом енергії і кров’ю серця”.

 

 








 

 






 

 

  1. Нога О. Іван Левинський архітектор, підприємець, меценат [Текст] / Олександр Нога. – Львів : Центр Європа, 2009. – 195 с. : іл.
  2. Нога О. Іван Левинський: Художник, архітектор, промисловець, педагог, громадський діяч [Текст] / Олександр Нога. – Львів: Основи, 1993. – 78 с.
  3. Левинський Іван // Ярич І. 1000-ліття в обличчях / Іван Ярич. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 152 – 154.
  4. Левинський Іван // Довідник з історії України. – К., 2001. – С. 396.
  5. Левинський Іван // Енциклопедія українознавства. – Львів, 1994. – Т. 4. – С. 1263.
  6. Іван Левинський // Стрийщина: іст.-мемор. зб. – Нью-Йорк, 1990. – Т. 2. – С. 197 – 201.
  7. Александрович А. Іван Левинський – художник, архітектор, промисловець, педагог // Наше місто. – 2006. – №4. – С. 8.
  8. Васильович В. Книга про Івана Левинського / В. Васильович // Свіча. – 1995. – 4 жовт.
  9. Заярнюк В. Професор. Архітектор. Бізнесмен / В. Заярнюк // Червона Долина. – 1991. – 23 лип.
  10. Злагода В. Непересічний талант нашого земляка / В. Злагода // Свіча. – 2001. – 10 жовт.
  11. Зорян А. Знаменитий архітектор з Долини / А. Зорян // Свіча. – 1993. – 15 верес.
  12. Іван Левинський // Добра справа. – 2009. – 18 верес. – С. 7.
  13. Козаріз О. Творення архітектора Левинського / О. Козаріз // Червона Долина. – 1989. – 17 черв.
  14. Козій Р. Майстер новітнього стилю / Роман Козій // Прикарпат. правда. – 1991. – 6 лип.
  15. Курташ-Карп Ю. Кінопрем’єра про великого сина долинської землі / Юлія Курташ-Карп // Свіча. – 2000. – 26 січ.
  16. Левинський Іван Іванович // Добра справа. – 2010. – 17 верес. – С. 5.
  17. Марчук Л. Будівельні ребуси : [Іван Левинський та його споруди] / Лариса Марчук // Віче. – 2010. – № 5. – С. 10 – 11.
  18. Непересічний талант нашого земляка // Свіча. – 2001. – 10 жовт.
  19. Олійник В. Різьбив душі людей силою характеру / Василь Олійник // Свіча. – 2001. – 7 лип.
  20. Полєк В. Його вважають творцем українського модерну в архітектурі / Володимир Полєк // Культура і життя. – 1996. – №27. – С. 7.
  21. Про Івана Левинського // Добра справа. – 2010. – 2 лип. – С. 4.
  22. Ровенчак О. Залишився вірним сином своєї землі / Оксана Ровенчак // Галичина. – 1995. – 22 листоп.
  23. Ярич І. Роздуми біля меморіальної дошки / Іван Ярич // Червона Долина. – 1989. – 2 верес.